Університетська дружба, що утворилася завдяки онлайн навчанню та чималу відстань

Ужгород. І вересня. Безліч студентів різних курсів та спеціальностей. Серед них помічаю своїх однокурсників журналістів. (Ми вже на той час встигли познайомитися, створивши телеграм-групу). Поміж 28 незнайомих облич, виділяю одну з дівчат: веселу, комунікабельну та активну. З цього моменту і розпочалась історія студентської дружби.
Розповідь про неї, наче біографія, яка познайомить вас із героїнею цієї текстівки. Спокійна та тиха, із чудовим почуттям гумору. Вона має рідну сестру, багато друзів: дівчат та хлопців, а серце її вільне.
Перший період ми не спілкувалися дуже близько, на мою думку, потрібний деякий час для того щоб подружитися та стати близькою людиною. Пройшов місяць, другий. До деканату надійшов лист із наказом від ректора про дистанційне навчання.
Ужгород. Автостанція. Дім.
Тепер ми мали змогу спілкуватися та бачитися, тільки через екрани наших гаджетів.
Між нами було 150 км відстані, єдине, що нас повʼязувало – це навчання. Час від часу ми спілкувалися, писали одна одній щодо виконання завдань, допомагали та давали поради. Так і пройшов наш перший курс. Тільки влітку ми мали змогу побачитися на інструктажі до практики.
Здалось, що вона змінилась, як і ми всі. Хтось пофарбував волосся, набив тату, схуднув чи навпаки, змінив форму брів
тощо.
Влучно згадала щодо кольору волосся. В одній із своїх розповідей, вона згадувала, що в шкільні роки фарбувалася.
Щодо зміни образу вона рішуча. Залюбки погодиться на будь-який експеримент. До прикладу, її нещодавній непередбачуваний та несподіваний, але водночас приємний вчинок. До речі, також повʼязаний із волоссям.
До своєї розповіді хочу додати ще те, що вона любить читати книги в жанрі фентезі та переглядати фільми.
Ну що, є здогадки хто це?
Впевнена, що всі зрозуміли про кого йшлося у моїй розповіді.

Фотографії Людмили Майор