Марина Буцко - розповідь про улюблену справу та коханого, що став героєм

Хобі або улюблена справа є майже в кожної людини, деколи вона переростає у роботу, яка приносить і кошти і задоволення. Особливо добре, коли є рідні люди, які підтримують та всіма силами допомагають тобі в цьому.

Марина Буцко – мама в декреті, молода фотографиня, впевненим кроками вривається в ужгородську фотоіндустрію. Далі слова героїні. За фахом я фармацевт, навчалася у Львівському медичному коледжі, маю диплом бакалавра і до народження донечки встигла спробувати себе в ролі фармацевта. Але через деякий час зрозуміла – це не моє. Ще в студентські роки,
гуляючи вулицями Львова, я фотографувала все, що мене
оточує, коли бачила гарну локацію – ставала перед обʼєктивом або просила подруг, щоб я їх сфотографувала.
Саме тоді в ці моменти, я розуміла – фотографія це моє.
Студентські роки закінчилися, я вийшла заміж та народила донечку. Мрія все ще залишалася мрією. Але мій чоловік не давав мені її забути, він мене надихнув та спонукнув до того щоб розпочати свою справу. Завдяки йому я обрала свій перший базовий курс, який мав відбутися у березні 2022 року, але як ви зрозуміли в лютому у нашу країну прийшла війна. Омріяні курси фотографа відклали на невизначений термін, а мій чоловік, медик-реабілітолог, пішов добровольцем на війну.

Отак ми і жили деякий час, він – на фронті, а ми з донечкою вдома, у батьків. Оговтавшись від подій, які відбуваються в нашій країні, розуміючи, що все буде добре, я знову загорілась бажанням пройти курси по фотографії.
Дочекавшись ротації, коли чоловік приїхав додому, я залишала їх з дитиною вдвох, а сама проходила базовий курс у фотостудії «Zoom school», в Ужгороді. Там я навчилася базовим знанням: що таке фотографія, як користуватися фотоапаратом, що таке діафрагма та ISO, як працювати з різними видами світла та багато іншого. Після
пройденого курсу я була надзвичайно задоволена, адже
заклала серйозний початок у своїй улюбленій справі.

Опісля мій чоловік Іван, придбав омріяний фотоапарат та світло. Ротація закінчилася – він поїхав на війну.
Попри все я намагалася бути сильною, в мене замовляли
перші зйомки, я ділилася з ним, він допомагав мені з обробкою фото, хоч і сам у цьому нічого не тямив.
Переглядав відеоуроки на You Tube з обробки світлин: вчився сам, щоб допомогти мені. Перебуваючи в зоні бойових дій, ми говорили з ним по відео звʼязку і разом
обробляли фото.
Час проходив, я ще більше заглиблювалася у фотоіндустрію, почала захоплюватися роботами Сергія Мазура з Ужгорода та Роксіти з Львова. Найбільше любила знімати портретні фото моделей у студії, фешн-фото. Також полюбляла фотографувати дівчат, які можуть показати свою жіночність та сексуальність. В мене почали замовляти фотосесію на дні народження, хрестини, випуски з школи, пропозиції вийти заміж тощо. Але в моєму житті настав переломний момент, коли навіть
улюблена справа не приносила задоволення, бо моя
підтримка та опора, моє натхнення, згасли наче свічка…
Пауза 3 місяці. Я повернулася, в памʼять про свого чоловіка.
Я знову продовжую свій шлях молодого фотографа, бо знаю, що він цього хотів, він вірив у мене, як ніхто інший. Я розумію, що не підведу його.
Іван, працюючи медиком, завжди казав мені, що нічого не виходить з першого разу, починати завжди складно, і він з чогось починав, і не все у нього виходило, але досягнув великих висот, врятував багато життів, та сам став героєм
України.
В памʼять про свого чоловіка, я проводжу зйомки,
продовжую начатись та практикуватися, жити заради себе,
нашої дитини та улюбленої справи.
Фотографія – це мистецтво. Фотографія – це композиція, яка має певні правила та труднощі. Тут варто чітко знати як треба сфотографувати, яка має бути відстань, як правильно обрізати ноги, руки на фото. Має бути гармонія між освітленням, експозицією та обʼєктами в кадрі. Фотографія – це не тільки про людей, це і про природу, предмети, деталі.
Але для мене фотографія – це насамперед, про тебе, мій
герой.